Пантелеймон Куліш (1819—1897). Біографія

Куліш Пантелеймон Олександрович [1819-1897] (псевдоніми: Вешняк Т., кірок П., Нікола М., Роман П. та ін) — відомий український письменник, критик-публіцист, історик і громадсько-культурний діяч. Народився Пантелеймон в сім’ї дрібнопомісного хуторянинаН Навчався в Новгород-Сіверській гімназії, був вільним слухачем Київського університету. З 1847р. Куліш — вчитель петербурзької гімназії, викладач університету і кандидат на кафедру славістики. До цього періоду відноситься початок його літературної і культурно-громадської діяльності: він встановлює зв’язки з представниками польської дворянської громадськості (Грабовський та ін) і з Кирило-Мефодіївським братством. Участь членів останнього Пантелеймон Куліш не розділив, тому що замість політичної боротьби їм було висунуте гасло лойяльного культурництва. Кулішу заборонили друкуватися, і твори, які були видані раніше, були конфісковані. Письменника вислали до Тули; там Куліш працював на державній службі; проте на засланні пробув недовго. Після наполегливих та вірнопідданських клопотань йому дозволили повернутися до столиці. Переконавшись у неможливості зробити службову кар’єру і вести легальну літературну роботу, Куліш придбав хутір, де оселився і зайнявся сільським господарством. У цей період він сходиться близько з Аксаковим і з московськими слов’янофілами. Вступ на престол Олександра II дало українському письменникові можливість виступати у пресі під своїм прізвищем. Після цього Куліш розвиває бурхливу діяльність, публікує ряд своїх великих творів, серед них роман «Чорна рада». У 1861 почав виходити український журнал «Основа», де Пантелеймон бере активну участь. На сторінках цього журналу з’являються його відомі роботи : «Огляд української словесності» та інші, що поклали початок українській критиці. У цих критичних роботах Куліш встановлює залежністьписьменника від етнографічних умов і читачів, що його оточують. Індиферентне, а часом і недоброзичливе ставлення поміщиків українофілів до діяльності Пантелеймона Кулішазмушує його скоро припинити свою діяльність. Проіснувавши 2 роки, закривається і журнал «Основа», що піднявся на початку 60-х рр.

Хвиля російського шовінізму, спрямована проти руху пригноблених царською Росією національностей, особливо проти поляків, захоплює українського письменника. Він співпрацює в редакційному журналі «Вісник Південно-західної і Західної Росії». Після придушення польського повстання [1863] Куліш надходить у Варшаву на службу, пов’язану з активним проведенням русифіціюванням політики та знищенням залишків польської автономії. Ця діяльність Пантелеймона Куліша, а також негативна оцінка ним найбільш революційних творів Шевченка остаточно відштовхнула від нього радикальну дрібнобуржуазну українську інтелігенцію. Письменник зв’язується тісніше з більш близькою йому західно-українською (галицькою) буржуазно-націоналістичною інтелігенцією і співпрацює з нею. Всі його спроби видавати журнал і продовжувати видавничу діяльність закінчилися невдачею. Продовжуючи працювати в західно-українських виданнях, він пише свою відому «Історію возз’єднання Русі» з епохи XVI і XVII ст. на Україні, а також ряд інших історичних робіт, в яких різко критикує романтичні традиції і погляди козакофільскої української історіографії (зокрема Костомарова).

Будучи ідеологом буржуазії, Пантелеймон Куліш у зазначених дослідженнях вперше в українській історіографії звертає увагу на роль економічних факторів і класової боротьби в історії, розцінюючи їх звичайно з буржуазної точки зору. З 1881 Пантелеймон Кулішживе в Західній Україні (Галиччині), де на базі співпраці польських поміщиків з західно-українською буржуазною та дрібнобуржуазною інтелігенцією намагається широко розгорнути свою культурну діяльність. Останні роки життя Куліш проводить на своєму хуторі, де займається літературною роботою, зокрема художніми перекладами на українську мову іноземних класиків. Творчість Куліша можна розділити на два періоди: романтичний і реалістичний. Перший період охоплює всі ранні твори (40-і рр.).: фантастично-народні («Про те, від чого в містечку Воронежі висох Пешевцев ставши», «Циган», «Вогняний змій» тощо) та історико-побутові оповідання («Орися») та роман «Михайло Чернишенко». Народно-фантастичні розповіді, не вирізняючись особливою художністю, представляють собою літературні опрацювання народних легенд з їх звичайною примітивною мораллю. Роман «Михайло Чернишенко» носить яскраві сліди наслідування модному в той час Вальтер Скотт і не вирізняється ні ідейністю, ні багатством історичного змісту. Зате роман «Чорна рада», пройшовши кілька редакцій, є вже в повному сенсі соціальним романом, що зображає епоху боротьби на Україні в зв’язку з виборами гетьмана Івана Брюховецького. У цьому творі, багатому і яскравому за своїм історичним змістом, письменник проводить свій погляд на соціальну боротьбу на Україні в минулому, на козацьку революцію 1684. Націоналістична романтика Пантелеймона Куліша сповнена глибокого класового змісту.